Блог Іванченко Валентини Миколаївни: січня 2020

субота, 18 січня 2020 р.

Вивчення творчості Артюра Рембо

Робота з обдарованими дітьми

Творчість учнів

“Проба пера”

Дитячий вірш як спроба художнього моделювання, продукування власних смислів, можливість кожного учня спробувати себе в ролі поета.

Відомо, що інтерес учнів до книги, читання і взагалі до художньої літератури нині доволі невисокий. Це пов’язано з багатьма чинниками, зокрема такими, як переорієнтація суспільства з духовних на матеріальні цінності, урізноманітнення шляхів і способів отримання інформації, засилля відеопродукції.

Чи завжди уроки літератури, спілкування з мистецтвом залишають слід в серцях і головах наших вихованців? Я попробую відійти від традиційних форм вивчення предмета.

Найважливіша творча складова уроку літератури – художній розвиток учня, його читацьких компетенцій. Я всіляко підтримую потяг моїх вихованців до власної творчості, спроби до самовираження у слові. Мої діти пишуть вірші, байки, есе, створюють оповідання, казки, інсценівки. Таким чином вони вдаються до художнього моделювання, продукування власних смислів.

Ознайомлення з творчістю поета – новатора В.Вітмена в 10 класі, з його поетичним винаходом – верлібром – викликало жваве, непідробне зацікавлення моїх вихованців. Усіх нас вражала глибина думок великого американця, незвична постановка одвічних питань буття роду людського, нетрадиційна форма вірша. Його творчість випромінювала особливу енергетику. Діти підлаштували свої виступи – відповіді на уроці під стиль поета. В класі звучав верлібр. І не тільки Вітмена, а й моїх учнів. І це їм добре вдалося. Головне дотримувалась ритміка поета, що свідчило про розуміння учнями природи його творчості. Але це були експромти, до того ж усні, не зафіксовані на папері. Вирішили спробувати кожному з учнів побути в ролі улюбленого поета і створити власний письмовий верлібр, написати вірш – роздум за поетикою Вітмена. Тему підказав його невеличкий шедевр, який починається словами: “Блукаючи Всесвітом у думках...”

Результатом наших поетичних спроб стала збірка учнівських поезій. Її презентації присвятили урок позакласного читання. Учні по черзі представляли свої вірші, подаючи щоразу власний коментар, а саме – які глобальні проблеми людського життя їх зацікавили найбільше; на які питання особистого плану вони намагалися знайти відповіді, що прагнули збагнути, ”Блукаючи Всесвітом у думках...”

Слово укладача збірки Мітіна Олександра: ”Усе почалось із вивчення за шкільною програмою такої віршованої форми, як верлібр та творчості поета – новатора Волта Вітмена. Саме тоді з’явилась ідея спробувати себе у ролі поета і написати невеличкий верлібр. Тему було обрано якомога ширшу, яка дала б кожному учню змогу зосередитись на тому, про що він думає і що його турбує, ”блукаючи Всесвітом у думках...” Тож формулювання теми залишило юним поетам право самостійно обирати, про що писати у своїх творах, як трактувати описані в них події, факти, явища. Отже, авторами цієї збірки є звичайні учні. Всі вони “блукають Всесвітом”. Одні з них бачать переважно песимізм, жорстокість, егоїзм, лицемірство і починають розуміти, що світ переповнений не лише щастям, а й злом, інші ж наснажені позитивними емоціями, оптимізмом, безтурботно пізнають Всесвіт з усіма його радощами і тривогами, злетами і падіннями.

Необмежені заданою римою, віршованою римою, учні могли зосередити свою увагу на своїх почуттях і вільно викласти їх.

Звісно ж, ці твори не ідеальні, вони кострубаті, як – то кажуть, необтесані, недосконалі, інколи сприймаються важко, їх не порівняти з віршами “метра” верлібру Волта Вірмена, але у них є щирість почуттів, частинка світогляду сучасного підлітка, і в цьому – головна їхня принадність.

***

Блукаючи Всесвітом у думках, я побачив

Яскраве світіння незліченних зірок,

Яке не в силі подолати могутність темноти холодної безодні.

Перелітаю від світла до світла,

Від крижаної пустелі до клекітливого жару,

Від буяння життя до його зародку.

Захоплює подих, тьмяніє розум від цієї могутньої величі.

Це все для мене, а я є ніхто.

Олександр Мітін

***

Блукаючи Всесвітом у думках,

я побачила:

Туманність Андромеди, Ліру, Вегу,

випромінювання, космічний пил.

Самотній мудрець на маленькій планеті

сказав, що знає мене,

що для того, щоб пізнати Всесвіт,

потрібно пізнати себе.

Зірки співали сонети,

складали оди небу.

Які ж люди глухі, що не чують

цього співу чарівного,

музики семиструнної,

яка ллється по венах і артеріях

всього живого,

проходить крізь серце Всесвіту

і знову по колу кровообігу?!

Хочу побачити себе в дзеркалі

водної поверхні Землі.

Запитую у мудреця, як можна себе пізнати.

І відповідь чую: “У дзеркалі душі”.

І знову блукаю, тепер уже

у Мікрокосмосі власного серця.

Тут і прекрасний спів, і дикий регіт.

Страшно заблукати у Всесвіті своєї душі,

та страшніше себе побачити, щоб пізнати.

Марина Луцюк

***

Блукаючи Всесвітом у думках,

Я відчула справжнє почуття свободи

Любити до останнього подиху,

Сміятися до останньої усмішки,

Не здаватися навіть тоді; коли важко.

Мати свою думку, коли вона важлива.

Головне в житті – бути людиною,

Розуміти інших, співчувати рідним,

Любити весь світ, дихати поки любиш,

Любити до останнього подиху.

Ось весь сенс життя, який так невтомно шукають інші!

Алла Жора

***

Блукаючи Всесвітом у думках, я побачила:

Життя – лише мить. Але яка вона чудова!

Як зорі на тихому й темному літньому небі,

І зрозуміла: все, що нас тримає на цьому світі –

Це любов.

Кохання чоловіка до жінки,

Любов до природи, до ближнього свого,

До товариша, До кожної земної істоти.

Лише вона наповнює твою душу і серце

якимсь м’яким, ніжним, нестримним теплом...

Любов – це суть нашого життя.

Можна любити вранішнє сонце і тихий вечір,

І сніг на розлогих вітах ялини, і свого улюбленця – кота,

Який ніжиться біля тебе, біля твоїх ніг.

Можна любити все, все, все на цьому світі.

Я люблю своїх рідних і близьких,

Своїх друзів, своїх псів, гарненьких кроликів і кота.

Люблю дивитись у вікно на засніжені пагорби

та на далекий (і не дуже!) ліс.

Люблю природу, люблю людей

з їхніми усміхненими обличчями чи сумними очима.

Люблю жити, творити, милуватися,

розуміти, цінувати, оберігати,

піклуватися про тих, хто мені дійсно дорогий.

Люблю любити... Люблю все...

І Ви, мої любі друзі, любіть все, що знаєте,

Все, що бачите, все, що відчуваєте!

Просто любіть...

Знайте: лише це велике і безмежне почуття дійсно зможе

змінити щось у Вашому житті на КРАЩЕ!

Вірте в це так, як вірю в це я!

Ірина Остроушко

***

Блукаючи Всесвітом у думках,

Я розумію, що роки ідуть невпинно,

А люди не замислюються над тим,

чи правильно вони живуть.

Можливо, кривдять когось,

словом, ранять так, що біль невиліковний

із серця не іде ще довго.

Але усі ми грішні,

І справ недобрих коїмо чимало,

Хоча і розуміємо, що одного дня заплатимо за все.

Проте життя – це дар великий,

Даний нам Всевишнім

І ціни йому нема.

Потрібно жити так, щоб без сорому

можна було глянути у вічі,

А близькі нам люди могли завжди пишатися нами.

Віка Заєць

Позакласне читання «Добре, що в мене є ти»

Добре, що в мене є ти

Урок зарубіжної літератури в 10 класі Новоархангельська ЗШ І - ІІІ ст. Новоархангельського НВО №2

Данте Аліг’єрі Божественна комедія

Урок зарубіжної літератури в 9 класі Новоархангельська ЗШ І - ІІІ ст. Новоархангельського НВО №2

Михайло Лермонтов

і Тарас Шевченко

Мотиви свободи і самостійності у творчості російського й українських поетів

Урок зарубіжної літератури, 9 клас

Мета:

- ознайомити учнів із життям і творчістю М.Лермонтова, мотивами його поезії;

- розвивати вміння методом компаративного аналізу виявляти спільні риси в житті і творчості М.Лермонтова і Т.Шевченка;

- розвивати логічне мислення учнів (порівняльний аналіз), навички виразного читання поетичних творів;

- виховувати ціннісне ставлення до поетичного слова Т.Шевченка та поезії М.Лермонтова.

Тип уроку: урок з елементами компаративного аналізу.

Обладнання: портрети М.Лермонтова та Т.Шевченка; ілюстративний матеріал; мультимедійна презентація.

Хід уроку.

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель.

Хто юрбі мої розкаже думи?

Лиш я – чи Бог – або ніхто!

Так говорив відомий російський поет М.Лермонтов.

За думою дума роєм вилітає;

Одна давить серце, друга роздирає,

А третя тихо, тихесенько плаче

У самому серці...

А ці слова належать великому поетові України Т.Шевченку.

Також сьогодні ознайомимося з життям і творчістю російського поета першої половини ХІХ ст., пригадаємо поезію Т.Шевченка. спробуємо знайти спільні риси в поезії і навіть у біографії цих поетів. У 2014 році виповнилось 200 років від дня народження обох поетів.

ІІІ. Оголошення теми та мети уроку.

IV. Актуалізація опорних знань.

- Пригадайте, який розділ ми вивчаємо. (Від романтизму до реалізму).

- Які два напрями літератури є характерними для першої половини ХІХ ст.? (Романтизм і класичний реалізм, які постійно взаємодіяли і збагачували один одного.)

- Отже, в поезії М.Лермонтова і Т.Шевченка помітні романтичні і реалістичні риси.

Сьогодні свою роботу продемонструють дослідницькі групи:

· біографи М.Лермонтова;

· біографи Т.Шевченка;

· дослідники поезії М.Лермонтова;

· дослідники поезії Т.Шевченка;

· знавці живопису М.Лермонтова;

· знавці живопису Т.Шевченка.

V. Сприйняття та засвоєння нового навчального матеріалу.

Завдання: протягом уроку кожен учень заповнює таблицю “Спільне в житті і творчості М.Лермонтова та Т.Шевченка”.

1. Виступи груп.

Група “Біографи М.Лермонтова”

Дитинство. Народився М.Лермонтов 3 жовтня 1814 року в Москві в будинку поблизу Червоних воріт. Батько, Юрій Петрович, відставний піхотний капітан, зі збіднілої дворянської родини. Мати, Марія Михайлівна Арсеньєва, з роду Столипіних, належала до заможного дворянського роду.

У 1815 році сім’я переїхала в маєток бабусі поета Є.Арсеньєвої – село Тархани Пензенської губернії. Тут пройшли дитячі роки поета. Вихованням Михайла займалася бабуся. Мати поета померла, коли йому було 3 роки. Жив у розлуці з батьком, який помер, коли хлопчикові було 11 років. Так він залишився сиротою, що вплинуло на формування його характеру, подальшої долі, на його творчість.

Бабуся обожнювала онука, не жаліла грошей на вчителів та гувернерів, тому він і отримав гарну домашню освіту і вільно володів французькою та німецькою мовами, добре малював, ліпив, навчався музиці (грав на флейті, скрипці, фортепіано).

Навчання в Москві і початок літературної діяльності. 1 вересня 1828 року Лермонтова зарахували півпансіонером до Московського університетського благородного пансіону, де він отримує гуманітарну освіту, яку доповнює самостійним читанням. У пансіоні він починає писати вірші.

Восени 1830 року Лермонтов вступає до Московського університету на етично – політичне відділення.

У 1832 році залишив університет через зіткнення з реакційною професурою.

Петербурзький період життя. Лермонтов розраховував продовжити освіту в Петербурзькому університеті, але йому відмовили зарахувати роки навчання в Московському університеті, і він вступає до школи гвардійських підпрапорщиків та кавалерійських юнкерів. У 1834 році (листопад) закінчив школу і став офіцером лейб – гвардії гусарського полку.

У 1835 році пише драму “Маскарад”, але цензурний театральний комітет відхилив її і порадив внести зміни. Так виникає конфлікт, який пізніше лише поглиблюється.

Несподіваний поворот у творчості й долі поета стався у 1837 року. Вірш “Смерть поета” – гнівний відгук на загибель Пушкіна – засуджував не тільки вбивцю, а й знать при дворі – винуватицю трагедії, що сталася. Цей твір у списках розійшовся по всій Росії. Лермонтов був заарештований, а згодом переведений до Нижньогородського драгунського полку, що перебував у Грузії.

Кавказьке заслання. 1 квітня 1837 року вирушив на Кавказ. Під час заслання Лермонтов зустрічався з опальними декабристами, познайомився з грузинською інтелігенцією, цікавився фольклором гірських народів, їхніми побутом, мовою. Кавказькі теми посіли чільне місце у творчості Лермонтова.

У 1838 році, після клопотань бабусі Арсеньєвої та Жуковського, Лермонтова було переведено до Гродненського гусарського полку (під Новгородом). Згодом дозволили повернутися у лейб – гвардію – Гусарський полк.

Вірші Лермонтова стали регулярно з’являтись у пресі.

Знову на Кавказ. У лютому 1840 року за дуель з Ернестом де Барантом, сином французького посла, Лермонтова було віддано до військового суду і вислано на Кавказ до діючої армії. За участь у боях його двічі представляли до нагород, але цар відхилив ці подання.

В останні місяці життя поет створив свої найкращі вірші “Батьківщина”, “Суперечка”, “Листок”, “Ні, не тебе так палко я любив...”.

Повертаючись із відпустки в столицю, Лермонтов затримався в П’ятигорську. Таємні недоброзичливці сприяли виникненню сварки між ним та офіцером Мартиновим і не запобігли дуелі, яка закінчилася вбивством поета. Сталося це 15 липня 1841 року.

Лермонтов був похований на міському кладовищі в П’ятигорську, згодом труну з його тілом перевезли в с. Тархани і поховали в сімейному склепі Арсеньєвих.

Група “Біографи Т.Шевченка”

На уроках української літератури ми вивчили біографію і поетичну творчість Т.Шевченка. ознайомившись із життєвим шляхом М.Лермонтова, ми звернули увагу на те, що і їхньому житті та поезії було багато спільного.

Народились обидва поети в 1814 році. Так, 2014 року в березні в Україні відзначали 200 – річчя з дня народження Т.Шевченка. А в жовтні в Росії відзначали 200 – річчя з дня народження М.Лермонтова.

Хоча М.Лермонтов і Т.Шевченко належали до різних класів суспільства (дворянин і кріпак), але спільним було те, що обидва відчули гіркий смак сирітської долі. Рано в них померли матері, а батьки обох померли, коли їм було по 11 років. Тільки про малого Михайла піклувалася бабуся, а Тарас сам шукав, де заробити на хліб. Обидва хлопчики були з дитинства талановитими: мали хист до малювання та музики (Тарас співав українських пісень).

У 1831 році Тарас вирушив до Петербурга вчитися малярства в художника Ширяєва, а також неофіційно навчатися в Академії мистецтв. М.Лермонтов у 1832 році переїздить до Петербурга, з наміром продовжити навчання в Петербурзькому університеті, але вирішує навчатися в школі гвардійських підпрапорщиків. Обох їх знав Жуковський (російський поет), який допоміг викупити Шевченка з неволі (з кріпацтва). Лермонтову він також допомагав повернутися до Петербурга з Кавказу (із заслання). Обидва писали волелюбні вірші, за що відбули покарання на засланні: Т.Шевченка відправили служити солдатом в Оренбурзький корпус, а Лермонтова (як офіцера) – на Кавказ, де йшла війна з гірськими народами. І М.Лермонтов, і Т.Шевченко були самотніми, пережили нещасливе кохання.

В обох натури творчі і вразливі, унікальний талант, гострий розум. Не судилося їм зазнати щастя подружнього життя, продовжити свій родовід. Поезія була їхньою дружиною, твори – улюбленими дітьми. Доля обдарувала чудодійним даром слова, художнім хистом. Нескореними були за життя, нескорені пішли у вічність.

Група “Дослідники поезії М.Лермонтова”

Звістка про загибель О.Пушкіна приголомшила Лермонтова. До наступного дня він пише вірша “На смерть поета”. Лермонтова заарештували, квартиру обшукали, потім направили на Кавказ у заслання. (Учень читає уривок вірша “На смерть поета”.)

У творчості М.Лермонтова дедалі частіше постає тема самотності, песимізму. Внутрішню трагедію безцільності існування сучасної людини він розкриває в поезії “І нудно і сумно...” (Учениця читає поезію.)

Відчуття особистої неволі самотньої людини з особливою силою звучить у вірші ”Хмари”. (Учениця читає поезію).

У поезії “Дума” (про байдужість покоління) відчувається жага дій, бажання змінити долю “байдужого покоління”. (Зачитується уривок вірша.)

Вірш “На дорогу йду я в самотині” (1841) відзначається глибоким філософським змістом. Він надзвичайно емоційний і композиційно завершений. (Зачитується вірш напам’ять.)

Група “Дослідники поезії Т.Шевченка”

Читали вірші Т.Шевченка періоду заслання і найчастіше натрапляли на мотиви суму, самотності, а подекуди і розпачу.

Назви віршів промовляють самі за себе: “Думи мої, думи мої, ви мої єдині”, “Не гріє сонце на чужині”, “Немає гірше, як в неволі”, “І виріс я на чужині”, “В неволі, в самоті”, “Заступила чорна хмара”, “Лічу в неволі дні і ночі”. (Зачитуються уривки віршів.)

Немає гірше, як в неволі

Про волю згадувать. А я

Про тебе, воленько моя,

Оце нагадую...

В неволі, в самотині немає,

Нема з ким серце поєднать...

А душу треба розважать,

Бо їй так хочеться, так просить

Хоч слова тихого.

Може, ще я подивлюся

На мою Україну,

Може, ще я поділюся

Словами – сльозами

З дібровами зеленими!

О думи мої! О слава злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучусь ... але не каюсь!

Відомий художник Леонардо да Вінчі дійшов висновку, що “Малярство це німа поезія, а поезія – промовисте малярство”. І Лермонтов, і Шевченко мали хист до малювання.

Група “Знавці живопису М.Лермонтова”

Традиції дворянського виховання поєднували разом з уроками фехтування, музики, іноземних мов із юного віку заняття живописом і малюнком. М.Лермонтов, фіксуючи на папері свої враження і душевний стан, ніби художник – дилетант постійно вів своєрідний ліричний щоденник.

Серед ранніх робіт Лермонтова привертають увагу ті, що створюють “іспанський цикл”. Звернення до Іспанії, традиційне для тодішнього мистецтва, пов’язане з драматичною історією іспанської революції, але в лермонтовському захопленні присутні й особисті мотиви: в родині існувало повір’я про походження роду від іспанського герцога Лерми (картина “Герцог Лерма”).

Романтичним є бачення природи, історії і людей у ранніх роботах Лермонтова (пейзажні акварелі “Біла береза” чи “Парус”). Більш живими і безпосередніми є малюнки з так званого “юнкерського зошита”, створені підчас перебування поета в юнкерській школі (1832 – 1834).

На Кавказі більш повно розкрився творчий потенціал Лермонтова – і поета, і художника. Найбільш цікаві пейзажі, виконані маслом, - “Вид П’ятигорська”, “Кавказький вид із саклею” (“Військово – грузинська дорога поблизу Мцхети”), “Вид гори Хрестової”, “Вид Тифліса”, “Околиці поселення Карагач” (“Кавказький вид із верблюдами”) тощо (1837 – 1838).

Тему “біди війни” продовжує акварель, що контрастує своїм колоритом із тією траурною церемонією, яку зображує “Поблизу Валерика. Похорони вбитих”.

В останні роки життя Лермонтов багато часу приділяв портрету, зображуючи друзів і знайомих. Збереглися живописний портрет А.Муравйова, акварельні портрети О.Кікіна й О.Столипіна.

У 1837 – 1838 роках Лермонтов створює автопортрет. Він зобразив себе в мундирі Нижньогородського драгунського полку: в черкесці з газирями на грудях, накинутій на плече бурці, з шашкою на поясі, на фоні гір. Це один із найкращих портретів поета.

Група “Знавці живопису Т.Шевченка”

Художній хист у Шевченка прокинувся дуже рано – ще в дитинстві. Цей талант привів його до Академії мистецтв, рятував у найтяжчі хвилини життя од відчаю.

Помітивши неабиякий хист у свого козачка, Енгельгард законтрактував його на чотири роки майстрові живописного цеху В.Ширяєву, який був декоратором внутрішнього розпису палаців і театрів. Завдяки сумлінному навчанню й наполегливості Тарас оволодів ремеслом і перевершив майстерність свого вчителя.

Незабаром Шевченко став улюбленим учнем Карла Брюллова. Весною 1839 року за успіхи з рисунка Тарас був нагороджений Радою Академії срібною медаллю ІІ ступеня.

За картину “Циганка – ворожка” Шевченко був нагороджений срібною медаллю ІІ ступеня, а не І ступеня, адже сюжет із повсякденного життя вважався “низьким”, не гідним “високого мистецтва”.

“Автопортрет. 1840” зроблений Шевченком у брюлловській манері. Картина овальної форми. У центрі надзвичайно тонке, одухотворене обличчя юнака, що повернув голову в бік глядача. Темне вбрання контрастує з блідістю обличчя. Високий розумний лоб, проникливий погляд глибокий очей спрямований на глядача, але заглиблений у себе. Це надає образу таємничості і романтичної піднесеності.

Під час подорожі Україною Шевченко задумав серію “Живописна Україна” – альбом офортів, до якого він тоді ж робив етюди з натури та ескізи. Митець хотів увічнити рідний край у малюнках, показати світу його красу, незвичайну історію, оригінальні звичаї. Для цього він звертається не до живопису, а до графіки, зокрема до гравюри.

Чарівна природа на малюнках Шевченка є контрастом до важких соціальних умов життя народу. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченка – зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ (“Решетилівці”, “Повінь”, “Комора в Потоках”, “Андруші”, “Урочище Стінка”, “Хутір на Україні”). Ці твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного співця. Майстерні вони і з погляду малярської техніки.

(Перегляд відео “Шевченко – художник”).

2. Літературна вікторина “Впізнай, хто написав рядки вірша”.

М.Лермонтов	Т.Шевченко
Я народився, щоб	Мені ж, мій Боже, на землі
Світ увесь побачив	Подай любов, сердечний рай!
Творчість чи гибель	І більш нічого не давай!

Так я молив твого кохання	Оживуть степи, озера,
Слізьми гіркоти і тугою	І верствовії,
Так кращі мої почування	А вольнії, широкії.
Навік ошукані тобою!

І нудно і сумно!	А тобі, мій одинокий,
І нікому руку подать,	Мій друже єдиний,
Як горе у душу прилине...	Горе тобі на чужині.
	Та на самотині.

Небеса прекрасні та безкраї!	В неволі, в самоті немає,
Спить земля в промінні голубім...	Нема з ким серце поєднать.
Чом же серце з болю завмирає?
Жду чого? Жалію я за чим?

Не винувать мене, Всесильний,	Погано дуже, страх погано!
І не карай мене, молю,	В цій пустині пропадать.
Що померк я землі могильний	А ще поганше на Украйні
І пристрасті її люблю	Дивитись, плакать – і мовчать.

3. Рефлексія.

Робота з таблицею “Спільне в житті і творчості М.Лермонтова та Т.Шевченка” (додаток 1).

4. Завдання – гра “Букет М.Лермонтову та Т.Шевченку”.

Складання учнями на дошці букета з пелюсток, на яких вони записують власні враження від творчості поетів і художників М.Лермонтова та Т.Шевченка.

Висновки. М.Лермонтов і Т.Шевченко – представники однієї епохи, люди свого часу, отже їх об’єднує багато спільного, про що ми говорили сьогодні.

Т.Шевченко описує радість, яку отримав від збірки віршів М.Лермонтова. Враження від прочитаних подій М.Лермонтова та його значення в літературі Шевченко висвітлив у своєму “Щоденнику”.

(Виразне читання вірша Т.Шевченка “Мені здається, я не знаю...” вчителем.)

VI. Підбиття підсумків уроків.

VII. Домашнє завдання.

С.р. Прочитати “Герой нашого часу”.

Д.р. Розкрити сутність назви твору.

В.р. Композиція.

Додаток 1

Спільне в житті і творчості

М.Лермонтова та Т.Шевченка

	М.Лермонтов	Т.Шевченко
Дитинство. Батьки	Сирітська доля (виховувала бабуся) Батьки померли.	Сирітська доля. Батьки померли.
Захоплення	Література, музика, добре малював, ліпив.	Малювання, читав книжки.
Навчання. Місто.	Московський університет. Школа гвардійських підпрапорщиків. Петербург.	Академія мистецтв. Петербург.
В.Жуковський його роль у долі митця	Допоміг змінити місце заслання.	Допоміг викупити з кріпацтва.
Заслання. Причина. Місце.	За вірш “Смерть поета”. На Кавказ (офіцер).	За написання революційних творів. Оренбург (солдат).
Сімейний стан.	Неодружений.	Неодружений.
Спільні риси характеру	Палка душа, гострий гумор, бунтарський характер.	Щире серце, м’який гумор, не терпів несправедливості, борець за правду.
Мотиви поезії	Свобода, біль за долю свого покоління, самотність, песимізм.	Волелюбні, народні мотиви, біль за Україну, сум, самотність.