Робота з обдарованими дітьми

Творчість учнів

“Проба пера”

Дитячий вірш як спроба художнього моделювання, продукування власних смислів, можливість кожного учня спробувати себе в ролі поета.

Відомо, що інтерес учнів до книги, читання і взагалі до художньої літератури нині доволі невисокий. Це пов’язано з багатьма чинниками, зокрема такими, як переорієнтація суспільства з духовних на матеріальні цінності, урізноманітнення шляхів і способів отримання інформації, засилля відеопродукції.

Чи завжди уроки літератури, спілкування з мистецтвом залишають слід в серцях і головах наших вихованців? Я попробую відійти від традиційних форм вивчення предмета.

Найважливіша творча складова уроку літератури – художній розвиток учня, його читацьких компетенцій. Я всіляко підтримую потяг моїх вихованців до власної творчості, спроби до самовираження у слові. Мої діти пишуть вірші, байки, есе, створюють оповідання, казки, інсценівки. Таким чином вони вдаються до художнього моделювання, продукування власних смислів.

Ознайомлення з творчістю поета – новатора В.Вітмена в 10 класі, з його поетичним винаходом – верлібром – викликало жваве, непідробне зацікавлення моїх  вихованців. Усіх нас вражала глибина думок великого американця, незвична постановка одвічних питань буття роду людського, нетрадиційна форма вірша. Його творчість випромінювала особливу енергетику. Діти підлаштували свої виступи – відповіді на уроці під стиль поета. В класі звучав верлібр. І не тільки Вітмена, а й моїх учнів.  І це їм добре вдалося. Головне дотримувалась ритміка поета, що свідчило про розуміння учнями природи його творчості. Але це були експромти, до того ж усні, не зафіксовані на папері. Вирішили спробувати кожному з учнів побути в ролі улюбленого поета і створити власний письмовий верлібр, написати  вірш – роздум за поетикою Вітмена. Тему підказав його невеличкий шедевр, який починається словами: “Блукаючи Всесвітом у думках...”

Результатом наших поетичних спроб стала збірка учнівських поезій. Її презентації присвятили урок  позакласного читання. Учні по черзі  представляли свої вірші, подаючи щоразу власний коментар, а саме – які глобальні проблеми людського життя їх зацікавили найбільше; на які питання особистого плану вони намагалися знайти відповіді, що прагнули збагнути, ”Блукаючи Всесвітом у думках...”

Слово укладача збірки  Мітіна Олександра: ”Усе почалось із вивчення за шкільною програмою такої віршованої форми, як верлібр та творчості поета – новатора Волта Вітмена. Саме тоді з’явилась ідея спробувати себе у ролі поета і написати невеличкий верлібр. Тему було обрано якомога ширшу, яка дала б кожному учню змогу зосередитись на тому, про що він думає і що його турбує, ”блукаючи Всесвітом у думках...” Тож формулювання теми залишило юним поетам право самостійно обирати, про що писати у своїх творах, як трактувати описані в них події, факти, явища. Отже, авторами цієї збірки є звичайні учні. Всі вони “блукають Всесвітом”. Одні з них бачать переважно песимізм, жорстокість, егоїзм, лицемірство і починають розуміти, що світ переповнений не лише щастям, а й злом, інші ж наснажені позитивними емоціями, оптимізмом, безтурботно пізнають Всесвіт з усіма його радощами і тривогами, злетами і падіннями.

Необмежені заданою римою, віршованою римою, учні могли зосередити свою увагу на своїх почуттях і вільно викласти їх.

Звісно ж, ці твори не ідеальні, вони кострубаті, як – то кажуть, необтесані, недосконалі, інколи сприймаються важко, їх не порівняти з віршами “метра” верлібру Волта Вірмена, але у них є щирість почуттів, частинка світогляду сучасного підлітка, і в цьому – головна їхня принадність.

***

Блукаючи Всесвітом у думках, я побачив

Яскраве світіння незліченних зірок,

Яке не в силі подолати могутність темноти холодної безодні.

Перелітаю від світла до світла,

Від крижаної пустелі до клекітливого жару,

Від буяння життя до його зародку.

Захоплює подих, тьмяніє розум від цієї могутньої величі.

Це все для мене, а я є ніхто.

Олександр Мітін

***

Блукаючи Всесвітом у думках,

я побачила:

Туманність Андромеди, Ліру, Вегу,

випромінювання, космічний пил.

Самотній мудрець на маленькій планеті

сказав, що знає мене,

що для того, щоб пізнати Всесвіт,

потрібно пізнати себе.

Зірки співали сонети,

складали оди небу.

Які ж люди глухі, що не чують

цього співу чарівного,

музики семиструнної,

яка ллється по венах і артеріях

всього живого,

проходить крізь серце Всесвіту

і знову по колу кровообігу?!

Хочу побачити себе в дзеркалі

водної поверхні Землі.

Запитую у мудреця, як можна себе пізнати.

І відповідь чую: “У дзеркалі душі”.

І знову блукаю, тепер уже

у Мікрокосмосі власного серця.

Тут і прекрасний спів, і дикий регіт.

Страшно заблукати у Всесвіті своєї душі,

та страшніше себе побачити, щоб пізнати.

Марина Луцюк

***

Блукаючи Всесвітом у думках,

Я відчула справжнє почуття свободи

Любити до останнього подиху,

Сміятися до останньої усмішки,

Не здаватися навіть тоді; коли важко.

Мати свою думку, коли вона важлива.

Головне в житті – бути людиною,

Розуміти інших, співчувати рідним,

Любити весь світ, дихати поки любиш,

Любити до останнього подиху.

Ось весь сенс життя, який так невтомно шукають інші!

Алла Жора

***

Блукаючи Всесвітом у думках, я побачила:

Життя – лише мить. Але яка вона чудова!

Як зорі на тихому й темному літньому небі,

І зрозуміла: все, що нас тримає на цьому світі –

Це любов.

Кохання чоловіка до жінки,

Любов до природи, до ближнього свого,

До товариша, До кожної земної істоти.

Лише вона наповнює твою душу і серце

якимсь м’яким, ніжним, нестримним теплом...

Любов – це суть нашого життя.

Можна любити вранішнє сонце і тихий вечір,

І сніг на розлогих вітах ялини, і свого улюбленця – кота,

Який ніжиться біля тебе, біля твоїх ніг.

Можна любити все, все, все на цьому світі.

Я люблю своїх рідних і близьких,

Своїх друзів, своїх псів, гарненьких кроликів і кота.

Люблю дивитись у вікно на засніжені пагорби

та на далекий (і не дуже!) ліс.

Люблю природу, люблю людей

з їхніми усміхненими обличчями чи сумними очима.

Люблю жити, творити, милуватися,

розуміти, цінувати, оберігати,

піклуватися про тих, хто мені дійсно дорогий.

Люблю любити... Люблю все...

І Ви, мої любі друзі, любіть все, що знаєте,

Все, що бачите, все, що відчуваєте!

Просто любіть...

Знайте: лише це велике і безмежне почуття дійсно зможе

змінити щось у Вашому житті на КРАЩЕ!

Вірте в це так, як вірю в це я!

Ірина Остроушко

***

Блукаючи Всесвітом у думках,

Я розумію, що роки ідуть невпинно,

А люди не замислюються над тим,

чи правильно вони живуть.

Можливо, кривдять когось,

словом, ранять так, що біль невиліковний

із серця не іде ще довго.

Але усі ми грішні,

І справ недобрих коїмо чимало,

Хоча і розуміємо, що одного дня заплатимо за все.

Проте життя – це дар великий,

Даний нам Всевишнім

І ціни йому нема.

Потрібно жити так, щоб без сорому

можна було глянути у вічі,

А близькі нам люди могли завжди пишатися нами.

Віка Заєць